Сергій Гвоздьов: Школи, які почнуть працювати з менеджерами першої ланки будуть мати успіх

Сергій Гвоздьов, професор з бізнесу та бізнес-консультант про українську бізнес-освіту, виклики, що постали перед програмою МВА та голод на інструментальні прийняття рішень на українському ринку.

 

Розкажіть як Вам працювати з різними типами аудиторії, тому що на програмі MBA кожен власник має свою галузь, бізнес. Відповідно, які Ви бачите тут плюси і мінуси, адже одна стратегія, один модуль.

            Це традиційно. Я можу сказати, що такий тип аудиторії як зараз, найбільш типовий і я призвичаївся до нього. Які тут ризики? Частина людей виключається, коли вони слухають інформацію, яку вони не можуть уявити  і як вона може вплинути на їхню роботу. Частина дуже активна. Є середня частина яка, то продуктивна, то замрійлива.

       Найкращий формат роботи, який треба було б культивувати, це коли на програму приходить 4-5 топ-менеджерів однієї компанії, тоді можна мати декілька команд, які не конкурують між собою, наприклад: банкіри, виробники деталей для тракторів, перукарі, еvent-менеджери. В кожній з цих  команд повинен бути фінансовий, маркетинговий, операційний директори.

      Я хочу бачити, що будь-яка ідея, що подається мною, перевіряється на застосовність, на цінність не однією людиною, а командою, щоб вони могли почати діалог між собою, вигідно це для операцій чи ні. Ситуація має розглядатися миттєво. Якщо рішення не проговорюються, то за короткий час людина забуває інформацію, яка потенційно йому цікава і корисна. Протягом одного-двох днів  після семінарів, якщо ти нічого не робиш, то далі - безнадійно. Треба все заново розпочинати. Тому найкращий формат коли обговорення проходить прямо в аудиторії. Для цього потрібно, щоб на заняття приходило від 3 до 5 людей від одної організації, включно з першою особою.

 

Бачите зміни в своїх “студентах”, перед початком курсу і наприкінці?

             Ще зарано говорити про таку зміну. Я бачу, що люди на одну інформацію реагують дуже привітно і підкреслюють, що це нова думка, що вони обов’язково це перевірять, де-факто трапляється, що важко сказати як вони перевіряли, може думали про це. Але сказати, що я їх прямо візуально бачу, як змінилась якість їхньої поведінки, то не можу. Я навіть не очікую, що вона має змінитися тому, що те, що я розповідаю з теорії обмежень, значно відрізняється від традиційних шаблонів прийняття рішень. Я просто маю розхитати систему, яка є зараз, «інфектувати»  команди менеджерів.  Тому я прошу дозвіл прийти в компанію після семінару і кажу, що хочу подивитись як ви працюєте, з ким ви спілкуєтеся. Коли я приходжу, то мене представляють: «Сергій, він займається теорією обмежень (ТОС)». Тоді хтось починає питати: ТОС - це Гольдратт? Це книга «Ціль»? Я кажу, так це саме Гольдратт написав книжку «Ціль», це саме він сформулював ТОС і саме він закликав до побудови безкомпромісних рішень на користь власникам бізнесу, їх клієнтам і команді працівників бізнесу.

            ТОС набуває все більшої популярності в Україні. Тому під час моїх занять часто виникають дискусії, на кшталт того, чи підійде ТОС для їх випадку. Студенти ставлять питання  і не розуміють, що ми в цей час «заносимо інфекцію», що треба думати не так як всі, а шукати ортогональні підходи, несподівані рішення. Дуже цінно, коли в аудиторії сидить весь топ-менеджмент і вони один одного доповнюють. Багато хто з керівників під час занять кажуть: “Це супер!  Я ніколи так не думав про свій бізнес”.

 

На завершення чи існують у власників та керівників бізнесу стереотипи щодо бізнес-освіти, наприклад, що якісну бізнес-освіту можна здобути лише на Заході.

 

          Мені здається, скоріше існує ніж не існує. Є частина власників, які проходили навчання на програмах MBA в українських бізнес-школах, і з одного боку вони цим пишаються, а з іншого боку десь відчувають брак загальновідомих технологій, які в нас викладають поверхнево. Система бізнес-освіти в Україні налаштована таким чином, що ми не маємо простої MBA. У наших школах або Executive МВА або President’s  MBA, де навчаються власники. І першим, і другим ми кажемо, що є методики за якими ви можете розрахувати потужності нового заводу, є методики які дозволяють оцінити як економічні фактори впливають на поведінку ваших покупців, але тим має займатися рядовий  менеджмент, а не керівник. Керівник повинен це вимагати, а вони повинні знати як це порахувати.           Так от тієї ланки, яка готує тих, хто має зробити конкретну аналітичну роботу, підготувати під рішення поведінкові обґрунтування, аби воно було не інтуїтивне, а базоване на реальному  аналізі у нас немає. Тому цікава річ була би навчити саме цьому.

        За кордон їдуть вчитися керівники, а ланка середнього менеджменту все рівно зависає. Саме школи, які почнуть працювати з менеджерами першого рівня, під якими вже йдуть майстри, робітники, будуть мати успіх. Вони матимуть свою аудиторію незадоволеного попиту, де можна було б збирати більші групи, тому що на підприємствах працюють сотні або тисячі людей, які потребують прикладних та технічних знань. Можливо їм не MBA потрібно, звичайно, а інший формат, але це робота, яку ніхто не прагне виконувати, тому що ціни на такі програми не можуть бути високими.

      Школи повинні все-таки орієнтуватися на те, що ця ланка менеджерів зарплату отримує меншу ніж Executive. І навіть коли компанія платить за своїх  підлеглих, та ще й типово відправляє навчатись декілька чоловік, то це вже виходить досить значна сума. Топ-менеджмент не любить такі витрати. Це утворює виклик для програм MBA в Україні. Бізнес потребує програми, які могли би бути адресовані базовому рівню керівників, базовому рівню менеджерів. Наприклад, в нас мало хто знає як застосовувати закон Літтла, не вміють порахувати еластичність попиту на продукцію в залежності від підняття курсу валют або від подорожчання базових продуктів і так далі. А для іноземних компаній така підготовка є пропускний мінімум, це необхідно знати. Мust know. Ми всі так кажемо - не царська це справа законами Літтла займатися. Треба щось велике.

Які Ви бачите шляхи вирішення цих проблем, подолання цих стереотипів, тому що в Україні дуже багато бізнес-шкіл. Чого їм все-таки не вистачає аби подолати ці стереотипи та вирішити проблеми про які Ви говорите?

     Ми вже декілька разів говорили з литовськими партнерами про те, що програми мають бути орієнтовані на той рівень бізнесу, який властивий країні. Наприклад: в Литві абсолютно домінує малий бізнес. Викладати там MBA для топ-менеджменту можна скільки завгодно разів, але це не змінить їхньої економічної ситуації. Їм потрібно працювати з засновниками мікро-бізнесів. Там абсолютно інший має бути контент, інший тон розмови, треба розуміти, які проблеми проходить підприємець в перші роки заснування, треба побути в його шкірі для того, щоб можна було говорити, що ми їм допомагаємо.

           Якщо говорити з мікро-, малим бізнесом мовою крупних компаній, складних управлінських інструментів на кшталт системи збалансованих показників чи побудови фінансових моделей, то для багатьох це буде надто складно. Для загального уявлення така інформація може й має бути, але це не вирішує щоденні проблеми засновника маленької фірмочки, наприклад, з ремонту одягу. 

    Ми вже знаємо, що викладати за американськими підручниками - це небезпечно тому,  що ти потрапляєш в такі пастки - ти йому даєш інформацію про Ілона Маска, а він тебе питає про свою конкретну ситуацію. Тут і з’являється відчуття «Я сам не знаю що з цим робити». Мені здається зараз ця фраза звучить в багатьох школах. Ми хочемо працювати з дрібним бізнесом, але ми розуміємо, що є багато плям в тому як ми бачимо їхній шлях, ми можемо щось порадити, але реальні перешкоди, негативні наслідки від цього в більшості бізнес-шкіл не дослідженні. І це також реальний факт.

           В Києві досі є піжонство таке, що бізнес-школи пишаються тим, що готують керівників. На мій погляд, це ще пов’язано тільки з тим, що ми хочемо виставляти високі ціни, на які здатні лише керівники. Керівники за себе платять не шкодуючи бюджет компанії, гроші. Вони готові заплатити гроші, які для фізичних осіб є недоступні.

           Я думаю що великі бізнес-школи будуть виходити на ринок малого бізнесу через короткотермінові програми, вони будуть робити щось доступне за ціною і певний час накопичуватимуть досвід. От, наприклад, ця бізнес-школа (Business Community School - Авт.) одразу займається роботою з малим бізнесом, де керівник чи засновник підприємства одночасно є і виконавцем, і маркетологом, і HR. Всім чим завгодно. Необхідно правильно зрозуміти, як побудувати програми для таких підприємств, подивитися, який є світовий досвід для навчання менеджерів і власників мікробізнесу. Я думаю, що Business Community School, де я зараз викладаю, має гарний потенціал, адже розвиток малого та середнього бізнесу, невеликих підприємств зараз в тренді.

 

Розмовляла Ольга Гординська

Громадська школа бізнесу - бізнес-школа, орієнтована на співпрацю з державними органами влади з метою прискорення розвитку бізнесу та створення культури розвитку у суспільстві. Бізнес-школа фокусується на створенні освітніх центрів для підприємців та бізнесу у формі державно-приватного партнертства, щоб підприємці не лише розвивались самі, але і розвивали суспільство, яке їх оточує, і ефективно розвивали свою країну.

79035, Україна, м. Львів,

вул. Зелена, 109

4-й поверх,офіс 428

Електронна адреса: 

bc-school@bc-school.com.ua

Контактна особа:

 

Руслан Бельтюков

+380 067 674 17 17
ruslan.beltyukov@uabl.org

© Business Community School, 2018. Усі права захищено.

  • Black YouTube Icon